Дії головного юриста Національного Банку України Олександра Зими можуть кинути тінь на імідж всієї інституції, як всередині країни, так і на міжнародній арені. Аби мінімізувати репутаційні ризики, посадовець, як мінімум, мав би дати публічне пояснення своїх дій, а як максимум – піти у відпустку на час розслідування, повідомляє Українські Новини. 

Головний юрист НБУ Олександр Зима, фігурант кримінального провадження за фактом можливих зловживань владою та службовим становищем, обіймаючи одночасно посаду голови адміністративної ради Фонду гарантування вкладів, надіслав офіційний лист від НБУ з “рекомендацією” відкликати судові позови банку “Конкорд” проти Нацбанку. У відкликаних позовах йшлося про оскарження штрафів на більше ніж 63 млн грн, які були накладені на банк ще до початку процедури ліквідації. Тож, завдяки діям Зими, акціонерки банку Олена та Юлія Сосєдки фактично втратили право на справедливий суд. 

Слідство кваліфікувало ці дії як завдання тяжкої шкоди та визнало Олену та Юлію Сосєдок потерпілими. Ця ситуація створила серйозні репутаційні ризики не лише для самого посадовця, а й для Нацбанку як інституції. В подібній ситуації діяти можна всього за трьома сценаріями: публічна позиція від імені причетної особи, відставка на час розслідування або звільнення  – заявив в ексклюзивному коментарі для Українські Новини юрист Олег Шрам.

У ситуації, коли імідж посадовця може кинути тінь на місце де він працює – варіантів є декілька: по-перше, вийти з позицією, дати публічне пояснення і продовжити виконувати свої обов’язки; по-друге, піти у відпустку на час розслідування, поки не будуть надані відповіді; по-третє, звільнитися із займаної посади, а потім, вже коли буде прийнято рішення, чи далі займатися, чи не займатися тією діяльністю. Натомість в Україні чиновники дуже рідко навіть після повідомлення про підозру, подають заяву про звільнення. Дуже рідко хто йде у відпустку самостійно, а не чекає, поки його відсторонять по рішенню суду. І ще рідше чиновники виходять з публічними поясненнями з приводу тих чи інших подій 

Олександр Зима ніяк не прокоментував свої дії, зберіг свою посаду та продовжує щомісяця отримувати сотні тисяч гривень державної зарплати. У червні 2025 року його зарплата склала понад 640 тис. грн. А загалом у 2024 році він заробив понад 6 млн грн. 

Уникають публічних коментарів щодо справи Зими й в Нацбанку. Немає офіційної позиції ані щодо службового розслідування, ані щодо доцільності його подальшого перебування на посаді під час розслідування.

При цьому, як повідомляв Українські Новини раніше, Зима, як досвідчений юрист, міг свідомо вчинив такі незаконні дії аби приховати раніше допущені порушення щодо банку “Конкорд”. На думку адвоката, керуючого партнера юридичної компанії GRACERS Сергія Лисенка, не виключено, що НБУ довелося б відповідати в суді за порушення щодо банку “Конкорд”, якби позови потрапили на розгляд.

У даному випадку НБУ, якщо він допустив порушення (які оскаржуються в позовах банку “Конкорд” – ред.), просто вирішив свою проблему, щоб не доводити свою правоту в суді, одним листом, фактично 

Він також додав, що лист Зими свідчить про ручне управління Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Не зважаючи на зафіксовані обставини, а також резонанс у медіа й суспільстві, за більш ніж півтора року розслідування правоохоронці так і не вручили Олександру Зимі підозру. Ба більше, його навіть не допитали. І це при тому, що поліція у відповідь на запит Українські Новини ще минулої осені повідомляла, що в ході розслідування планують допитати головного юриста Нацбанку, після чого розглянути можливість звернення до суду щодо його відсторонення з посади. 

Натомість екссуддя Олександр Ситников вважає, що подібне затягування – характерна риса розслідувань службових злочинів. За його словами, Кримінальний процесуальний кодекс більш лояльний до слідчих, тому вони можуть затягувати слідство і відтягувати момент повідомлення про підозру, або взагалі не висувати жодних звинувачень.

Правозахисники та експерти наголошують – така бездіяльність органів досудового розслідування може бути розцінена як форма саботажу, що дає посадовцям можливість уникнути відповідальності.